— Я волів би не вміти, коли з нами, що трапиться тут.
— І я так думаю, — похмуро сказав чоловік, що стояв біля них і дивився вниз на Каньйон. — Я б хотів бути вже на тому боці.
— А я не хотів би втратити нагоду переправитись через нього, — сказав Кіт.
Він говорив щиро, але у нього була думка підбадьорити чоловіка. Він повернувся, щоб іти до човна.
Ви хочете переправитися? — запитав чоловік.
Кіт ствердив.
Я хотів би мати стільки сміливости, — признався той. — Я стою тут кілька годин. Що більше я дивлюсь, то більше бере мене острах. Я не вмію поводитися з човном, а зі мною тільки мій небіж, зовсім молодий хлопець, та моя дружина. Коли вам пощастить переправитись, то чи не згодитесь ви перевести і мого човна?
Кіт глянув на Шорті, але той не квапився відповідати.
— З ним дружина, — нагадав йому Кіт і він не помилився в цій людині.
— Справді, — погодився Шорті. — Я про це саме думав Я бачу, є причини, що змушують мене згодитись.
Знов вони повернулися йти, але Спреґ і Стайн навіть не поворухнулися.
Щасливо, Смоку! — обізвавсь до нього Спреґ. Що до мене, то я… — тут він завагався, — я залишуся тут і буду стежити за вами.
— Нам на човна треба трьох. Двоє на веслах, а один на стерні, — швидко відповів Кіт.
Спреґ глянув на Стайна.
— Хай мене чортяка вхопить, коли я поїду, — відповів цей пан. — Коли ви не боїтеся стояти тут та дивитися, то й я не боюсь.
— Хто ж боїться? — шпарко запитав Спреґ.
Стайн відповів у такоум ж тоні, і їхні двоє слуг залишили їх, як вони саме почали сваритися.
— Ми можемо обійтися й без них, — сказав Кіт. — Ви будете веслувати, а я за стерничого. Все, що нам треба робити, це — держати просто. Коли ми вирушимо, ви за ревом хвиль не почуєтє мого голосу. Отже держіть просто наперед.