вою течією в вузький прохід, страшенно прискорюючи свою швидкість і скидаючись до гори величезними біло-пінявими хвилями. Це була страшна Грива Білого Коня, і тут смерть брала ще тяжчий податок, ніж у Каньйоні. З одного боку Гриви крутився чорторий, а з протилежного знов був величезний вир, і вже після них ішла сама Грива.
— Тут буде гірше, ніж у Скрині, — зауважив Шорті.
Поки вони дивилися, біля порогів з'явився човен. Це був великий човен, сповна тридцяти футів завдовшки, наванажений кількома тонами поклажі, і керувало ним аж шестеро. Ще не допливши гриви, він почав пірнати та підстрибувати на хвилях, часом зовсім ховаючись за піною та бризками.
Шорті скоса глянув на Кіта і сказав.
— Човен уже здорово стрибає, а ще не зазнав найгіршого. Вони підняли весла. Човен виринув. Боже! Він пропав. Ні, ось знов виринув
Човен, хоч який великий, але зовсім ховався за водяним пилом, що вставав поміж хребтами хвиль. Через мить, на самій середині Гриви, човен скинувся на гребінь, і Кіт дуже здивувався, коли побачив усе дно його. Човен ніби повис в повітрі, люди сиділи нерухомо на своїх місцях, усі, за винятком, одного, що стояв біля стерна. Тоді човен пірнув між двох хвиль і знову зник з очей. Тричі він то виринав, то ховався за хвилями, і ті, що на березі були, побачили, як, спливаючи з гриви, човен провою врізався у вир. Стерничий даремно налягав усією своєю вагою на стерно. Він не зміг подужати течії, і човна закрутило.
Тричі обкрутився човен і кожного разу так близько до скелі, де стояв Кіт та Шорті, що вони могли б стрибнути туди. Стерничий, людина з невеличкою рудуватою борідкою, махнув їм рукою. З чортория можна було випливти тільки Гривою, і він узяв навкоси до верхнього її краю. Боячись, певно, щоб їх не втягло у вир, стерничий не досить швидко вирівняв хід і коли він зробив це, — то було вже запізно. Поперемінно, то піднімаючись у повітря, то ховаючись у хвилях, човен врізався у гриву. Його схопило й протягло крізь чорторий до протилежного берега річки. Футів на сто нижче почали випливати скриньки та тюки. Тоді показалося дно човна та в різних місцях, голови шістьох чоловіків. Двом пощастило вилізти на берег нижче, інших затягло на глиб, і кінець-кінцем усе зникло, поховане у швидкому потоці за поворотом.
Запала довга мовчанка. Перший заговорив Шорті.
