Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— Ходімо, — сказав він. — Спробуємо і собі перевезтися. У мене все захолоне в середині, якщо я довше залишуся тут.

 Обкуримось трохи, — посміхнувся до нього Кіт.

— І ви виправдаєте ваше ім'я, — сказав Шорті і повернувся до своїх господарів. Ходімо, — сказав він.

Мабуть, за шумом води вони не почули.

Шорті та Кіт снігом почвалали назад до порогів і одв'язали човна. У Кіта було два почуття: одне таке, як і в його товариша, а друге, це свідомість, що старий Ісаак Беллю та решта всіх інших Беллю робили те саме, коли мандрували на Заході. А що вони робили, те й він може зробити. Обидва почуття штовхали його уперед. Це була ведмедина, і він знав, як ніколи ще, що тільки дужі люди можуть їсти таку ведмедину.

— Держи на самий верх гребня! — гукнув йому Шорті, набиваючи рота тютюном, коли човна підхопило швидким потоком порогів.

Кіт хитнув головою і, щосили, усією вагою наліг на стерно, керуючи човна на бистрину.

Кількома хвилинами пізніше вони лежали знесилені на березі, геть аж за Білим Конем. Шорті виплюнув з рота тютюнову жуйку і стиснув Кітові руку.

— Ведмедина, ведмедина, — співав він. — Ми їли її сиру. Ми їли її живу!

На горі, на березі вони зустріли Брека. Його жінка стояла трохи осторонь. Кіт стиснув йому руку.

— Я боюся, що з вашим човном не зробиш цього,  сказав він.  Він менший за нашого і трохи хиткий.

Чоловік витяг пачку грошей.

— Я дам кожному з вас по сотні, якщо ви проведете човна.

Кіт глянув на бурхливу Гриву Білого Коня. Насувався довгий сірий присмерок. Похолоднішало, і краєвид одягся блідою похмурістю.

— Не в тому річ, — сказав Шорті.  Нам не треба ваших грошей. Ніколи ми їх не візьмемо. Але мій товариш розуміється на човнах і коли він каже, що ваш не надійний, то він знає, що каже.

Кіт ствердив це і випадково глянув на місіс Брек. Її очі були звернені прямо на нього і дивилися так благаюче, як ніколи ще не дивилися на нього жіночі очі. Шорті простежив його погляд і побачив те саме, що й він. Вони глянули один на одного, зніяковівши,