Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

але не сказали ні слова. Під впливом однакового почуття вони кивнули один одному і повернули на шлях, що провадив туди, де починались пороги. Вони не зробили ще й ста кроків, як зустріли Стайна й Спреґа, що сходили вниз.

— Куди ви йдете? — спитав останній.

— Провести цього човна, — відказав Шорті.

— Ви не поведете його  Вже темніє і треба отаборитись.

— З ним його дружина, — сказав Шорті.

— Це його власна справа, — зауважив Стайн.

— А також моя і Смокова, — відповів Шорті.

— Я забороняю вам, — сказав Спреґ гостро.

Смок, якщо ви зробите ще один крок, я звільню вас.

— І я вас теж, Шорті, — додав Стайн.

— І чорта зробите без нас, — сказав Шорті. — Як ви доведете до Давсону вашого проклятущого човна? А хто вам буде подавати каву у постіль та робити манікюр для нігтів? Ходім, Смок. Вони побояться звілнити нас. До того ж ми склали умову. Якщо вони звільнять нас, то мають видавати нам харч всю зиму.

Тільки вони сіли до Брекового човна й одіпхнулися від берега на бурхливу воду, як хвилі, почали заливати за борт. Це були невеликі хвилі, але вони віщували те, що мало бути. Шорті, кинувши іроничний погляд, узяв свою невідмінну жуйку тютюну, і Кітові серце залила тепла хвиля любови до цього чоловіка, що не вмів плавати, але й не пас задніх.

Пороги наближалися, і вже почали летіти бризки. В темноуму присмерку Кіт ледве бачив Гриву та криву течію потока, що скажено вирувала в ній. Скерувавши просто на цей кривий потік, він зрадів, коли човен потрапив якраз не середину Гриви. Потім, коли човен почало кидати то вгору то вниз, та заливати водою, він тільки всім тягарем своїм налягав на стерно та мав тільки одне бажання, щоб його оце зараз побачив дядько. Вони вийшли з порогів задихані, наскрізь мокрі, майже з повним човном води  Найлегша поклажа плавала за бортом. Кілька певних ударів весла, і Шорті скерував човна у тиху течію, а там він м'яко врізався у берег. З гори на них дивилася міссіс Брек, і по її обличчю струмилися сльози.

— Ви, хлопці, таки мусите взяти гроші, — гукнув до них Брек.

Шорті встав, але підсковзнувся і сів у воду, човен зачерпнув провою і знов став рівно.