— Вилазьте, ви, сплюхи! була відповідь Шорті, що перейшла в рев, коли він почав розв'язувати зав'язки намета.
Обоє прокинулись, стогнучи від болю в натружених м'язах та від того, що їх, потомлених, так невчасно розбудили від міцного сну.
— Котра година? Запитав Стайн.
— Пів на дев'яту.
— Ще темно, зауважив той.
Шорті потяг пару мотузків, і намет почав хилитися.
— Це не ранок, сказав він. Це ще вечір. Ходімо. Озеро замерзає. Ми повинні його перепливти.
Стайн сів. Його обличчя скривилось і стало лютим.
— Хай замерзає. Ми не збираємося рушати.
— Добре, — сказав Шорті. Тоді ми поїдемо вашим човном.
— Ви найнялися…
— Провести вас до Давсона, — сказав Шорті. — Ми це й робимо. Хіба ні?
Він закінчив тим, що зняв половину намета.
Вони проклали собі шлях серед тонкої криги маленької гавані та вийшли в озеро, де вода, вкрита шерехом, по кожному помасі бралася кригою на веслах. Незабаром вода почала скидатися на кашу, заважаючи рухові весел, і, навіть капаючи, замерзала в повітрі. Згодом поверхня озера почала братися кригою, і човен посувався повільніше та повільніше.
Коли Кіт потім згадував цю ніч, то тільки ледве міг зв'язати до купи уривки якогось кошмара. Дивуючись, він себе питав, які ж тоді муки мусіли перетерпіти Стайн і Спреґ. У нього залишилося вражіння, ніби він робив нестерпучі, надлюдські зусилля, змагаючися з лютим морозом, і це ніби тривало тисячу років, а то й більш.
Ранок застав їх на місці. Стайн нарікав на відморожені пальці, Спреґ на ніс, а Кітові біль у щоках та в носі казали, що й його зачепило. З кожним проблиском світла вони могли бачити далі, і так далеко, наскільки сягало око, вся поверхня вкрита була кригою. Води ніде не було. На сотню ярдів далі був північний берег озера. Шорті запевняв, що це вільна від криги річка, та що він бачить воду. Тільки він та Кіт мали ще силу працювати, і вони, веслами розбивали кригу та посували човна наперед. Коли вже зникли рештки сил, вони вибились на швидку течію. Одного погляду назад було досить, щоб побачити, що кілька човнів, які пробивалися всю ніч, безнадійно замерзли. Тоді човна підхопила прудка течія, що текла з швидкістю шести миль на годину.
