Хоча й була тільки третя година дня, але вже впав довгий, сірий, північний присмерок. Вони шукали наміченого дерева на другому березі, яке показало б їм середню віху останньої ділянки. Джой, жадібно шукаючи, першою знайшла її. Вона кинулася попереду Смока, гукнувши:
— Тут хтось був! Гляньте на сніг! Гляньте на мітку! Ось вона! Дивіться на цю сосну!
Раптом по пояс вона провалилася в сніг.
— Тепер я вскочила, сказала вона жалібно, а тоді гукнула: не підходьте близько до мене! Я вилізу сама.
Крок за кроком, раз-у-раз ламаючи тонку кригу, заховану під сухим снігом, вона вибилась на тверду стежку. Смок не чекав, але кинувся до берега, де сухий хмиз та тілки лежали ще з весняної поводи, чекаючи сірника. Поки вона дісталася берега, перше палахкання полум'я було запорукою, що багаття горітиме.
— Сідайте!— звелів він.
Вона слухняно сіла долі на сніг. Він скинув пакунок з плеч і послав ій під ноги ковдру.
З гори доходили голоси шукачів золота, що йшли слідом за ними.
— Хай Шорті ставить віхи. — намагалася вона.
— Ідіть Шорті! сказав Смок, хапаючись до мокасин, що вже задубіли від морозу. Пройдіть тисячу футів та поставте дві середні віхи. Віхи на ріжках ми поставимо потім.
Смок розрізав ножем шнурки та шкіру мокасин. Вони були такі пупкі від криги, що ламалися та хрумтіли під ножем. Сивашські шкарпетки та грубі вовняні панчохи були повні криги. Здавалося, ніби її ноги вкладені в залізний футляр.
— Як ваші ноги? спитав він, роззуваючи.
— Цілком задубіли. Я не можу ворушити пальцями і зовсім їх не почуваю. Але все буде гаразд. Вогонь горить розкішно. Дивіться, щоб ви не відморозили собі рук. Вони мабуть уже задубіли у вас.
Він зняв рукавиці і майже з хвилину люто бив руками по боках. Відчувши, що кров знов побігла, він натяг рукавиці і знов почав роздирати, різати та скидати замерзле взуття. Показалась, одна, а потім друга біла ніжка; розуті, вони були виставлені на жалючий мороз у сімдесять градусів під нулем; це було те саме, що сто два градуси під точкою замерзання.
