Перейти до вмісту

Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/61

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Тоді він почав розтирати снігом з такою силою та лютістю, що кінець-кінцем вона відсунулася, заворушила пальцями і радісно поскаржилась на біль.

Трохи він її підсунув, а трохи вона сама підсунулась до вогню.

Тоді він умостив її ноги на ковдрі, ближче до полум'я.

— Ви можете тепер, поки що, сами подбати за них, сказав він.

Вона могла тепер цілком безпечно зняти рукавиці та заходитися біля своїх ніг, розумно стежачи, щоб тепло вогню зогрівало їх поволі. Поки вона це робила, він одтирав свої руки. Сніг не танув і не мокрів. Його ясні криштали скидалися на пісок. Поволі біль у відмороженому тілі дала відчути, що кров знову побігла. Тоді він підхинув дров, зняв легкий пакунок з її плеч та дістав звідти нову пару взуття.

Шорті поврнувся з річища і зліз на берег до них.

— Я одміряв повних тисячу футів, — сповістив він.  Число двадцять сім та двадцять вісім. Коли я поставив тільки верхню віху число двадцять сім, то зустрів першого жевжика з тієї навали, що сунула ззаду. Він сказав мені, що я не маю права ставити віхи на двадцять восьмому… І я сказав йому…

 Так, так, — гукнула Джой. Що ж ви сказали йому?

— Я сказав йому просто, що, коли він не відійде на п'ятсот футів далі, то я втокмачу його відмороженого носа в морозиво та шоколяд. Він пішов, а я поставив на ділянці центральні віхи, одмірявши вповні і правдиво п'ятсот футів по річці. Він зайняв сумежну ділянку, і я гадаю, що тепер уся решта обмежиться головним водоймищем та другим боком. Наші місця певні. Зараз дуже темно, але ми зможемо поставити віхи на ріжках завтра вранці.

III.

Коли вони прокинулися, то помітили, що за ніч сталася зміна. Було так тепло, що Шорті і Смок, ще лежачи у своїх ковдрах визначили, що темперетура не більша, як двадцять градусів під нулем. Мороз помітно упав. Поверх їхніх ковдр лежав шар наморози у шість цалів завтовшки.

 Доброго ранку! Як ваші ноги? — привітався Смок до Джой, що сиділа у своїх хутрах за згарищами багаття та дбайливо струшувала з них сніг.

Шорті розклав багаття та нарубав криги з річки, поки Смок готував сніданок. Коли вони скінчили їсти, вже розвиднилось