— Я не казав, що вірю в систему; бо я в неї не вірю. Ніколи ще не було системи для рулетки або іншої такої гри. Але я сам бачив досить химерні випадки щастя у грі. Я не хочу довести до того, щоб банк лопнув, коли можу запобігти цьому.
— Злякалися!
— Гра є така сама справа, як і всяка інша, мій друже. Ми не філантропи.
Вечір по вечері Смок ненастанно вигравав. Він усе міняв метод своєї гри. Експерти, що товпилися біля столу, записували його ставки та числа виграшів, даремно намагаючись зрозуміти його систему. Вони нарікали, що їм ніяк не вдається зрозуміти його гри, але присягалися, що справа полягає в щасті, правда, такому великому щасті, що їм ледве чи доводилося коли бачити.
Те, що Смок міняв систему своєї гри, цілком збивало їх з пантелику. Іноді, заглибившись у свою книжку або в довжелезні обрахунки, він протягом години не робив ні одної ставки. Іншим часом він вигравав три найбільші ставки й забирав тисячу долярів, а то й більше, за яких п'ять або десять хвилин. А то ще він розкидав надзвичайно рясно поодинокі ставки повсьому столу. Це тривало хвилин десять, тридцять, а тоді, раптово, коли вже кулька доходила кінця, він ставив найбільші ставки на колонку, кольор та число і вигравав усі три. Одного разу, щоб зовсім збити з пантелику тих, що хотіли розгадати його таємницю, він програв сорок найбільших ставок. Але щовечора хоч як ріжноманітно він грав, Шорті односив додому три тисячі п'ятсот долярів.
— Але системи тут немає, — сказав якось Шорті в одну з їхніх дискусій перед сном. — Я та інші стежили за вами, але у вашій грі не видно ніякої системи. Ви ніколи двічі підряд не граєте однаково. Ви тільки те й робите, що берете виграші, коли хочете, і не берете, коли вам не бажається.
— Можливо, що ви ближче до правди, ніж думаєте, Шорті. Я справді програю навмисне. Але це входить у мою систему.
— До біса вашу систему! Я розмовляв з усіма грачами в місті, і кожний згожується, що системи тут не може бути.
— Але я ж її показував весь час.
— Слухайте, Смоку, — Шорті затримався над свічкою, збираючись її погасити. — Я таки справді розсердився. Може, ви думаєте, що це свічка? Зовсім ні. І мене тут немає. Я десь на шляху, лежу у
