своїх ковдрах на спині, з роззявленим ротом, і мені все це верзеться. І те, що ви тут говорите, не більше, як сон, так само, як і що свічку я тільки бачу ві сні.
— Чудно тільки, як це трапилося, що нам обом разом сниться те саме, — зауважив Смок.
— Зовсім ні. Ви мені ввижаєтеся ві сні, оце й усе. Я чув багато людей, що розмовляли зі мною у ві сні. Я хочу сказати вам одну річ, Смоку. Я починаю божеволіти. Якщо цей сон триватиме довше, то я почну кусатися та вити.
На шостий вечір гри у Елькорна найбільшу ставку зменшили до п'яти долярів.
— Добре, — сказав Смок банкометові. Я хочу й сьогодня взяти, як звичайно, свої три тисячі п'ятсот долярів. Ви лише змушуєте мене довше грати. Мені треба взяти вдвічі більше виграшів оце й усе.
— Чому ви не хочете грати за чиїмсь іншим столом? — зі злістю запитав банкомет.
— Бо мені тут подобається. — Смок глянув на пічку, що гула лише на віддалі п'яти футів. — Крім того, тут нема протягу й дуже затишно.
На дев'яту ніч Шорті, принісши додому золотий пісок, став несамовитий.
— Досить з мене, Смоку: з мене досить! Я знаю, що дійшло уже краю. Я вже не сплю. Я прокинувся. Системи не може бути, але ви як раз її винайшли. Після трьох буде не чотирі, а щось інше. Календар перекрутився. Все на світі пішло шкереберть. Немає більш нічого певного. Таблиця множення ні до чого. Два є вісім, дев'ять є одинадцять, а два рази по два буде вісімсот і сорок шість і… і… і… з половиною. Ніщо є щось, а нічого це все. А двічі все буде холодні вершки, збиване молоко та бавовняні коні. Ви знайшли систему. Чого не було, те є, а чого нема, те буде. Сонце сходить на заході, місяць — це розумний квиток, зорі — солоне м'ясо з очерету, цинга — благословення боже, той, хто помер — живий, скелі течуть, вода — це газ, я — не я, ви — хтось інший і, можливо, ми близнюки коли ми не кришена картопля, засмажена на мідянці. Розбудіть мене, хтось! Ой, розбудіть мене!
