За кілька хвилин вони зладили банк. Кожний поклав тисячу, й гра почалася.
— Ідіть та чикрижте нас, — закликав Гарі Моран, коли банкомет пустив кульку.
— Дайте найвищу ставку в двадцять п'ять долярів, — запропонував Смок.
— Добре. Починайте.
Смок негайно поставив двадцять п'ять марок на «подвійне зеро» і виграв
Моран обтер піт з чола.
— Далі, — сказав він. — Ми маємо десять тисяч у цьому банкові
Через півтори години всі десять тисяч були Смокові.
— Банк лопнув, проголосив банкомет.
— Досить з вас? — запитав Смок.
Власники ігрищ поглянули один на одного. Вони почували острах. Вони, відгодовані пестуни законів щастя, були знищені. Вони здибали того, хто був ближче до цих законів, або хто розумів вищі, невідомі нікому закони.
— Ми скінчили, — сказав Моран — Правда, Берк?
Товстий Берк, власник ігрищ у двох салонах, притакував.
— Трапилося неможливе, — сказав він. — Цей Смок винайшов справжню систему. Якщо ми дозволимо йому грати, ми зійдемо на нівець. Все, що я можу придумати, щоб не зліквідувати наші столи, це зменшити найбільшу ставку до доляра або до десяти центів, або до цента. З такими ставками він виграє багато за ніч.
Всі подивилися на Смока. Він знизнув плечима.
— В цьому разі, джельтмени, я найму людей грати за всіма вашими столами. Я зможу платити їм десять долярів за чотирі години й матиму свої гроші.
— Тоді ми закриємо наші столи, — відповів товстий Берк. — Коли, — він завагався й перебіг очима по своїх приятелях, щоб побачити, чи вони згодні з ним. — Коли ви не побажаєте поговорити до ладу. Скільки ви хочете за вашу систему?
— Тридцять тисяч долярів, — відповів Смок. — Це буде по три тисячі з кожного
Вони порадилися і згодились.
