Перейти до вмісту

Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— І ви повідаєте нам вашу систему?

— Звичайно.

— І ви обіцяєте ніколи більш не грати в рулетку у Давсоні?

— Ні, сер, — рішуче відповів Смок. — Я обіцяю не грати більше за цією системою.

— Мій Боже! — гукнув Моран. — Чи не маєте ви ще яких інших систем?

— Почекайте, — сказав Шорті. — Я хочу поговорити з моїм товаришем. Ходімо туди, Смоку, на бік.

Смок пішов з ним у затишний куток кімнати, й сотні цікавих очей сконцентрувалися на ньому й Шорті.

— Слухайте, Смоку, — хрипко зашепотів Шорті. — Можливо, що це й не сон. В такому разі ви продаєте систему надто дешево. Ви можете здобути весь світ цією грою. Цілі мільйони. Потрусіть їх! Потрусіть їх гарненько!

— А коли це все сон? — тихо запитав Смок.

— Тоді за ради сну потрусіть цих грачів, як слід. Чи варто бачити сни без доброго кінця?

— На щастя, це не сон, Шорті.

— Тоді, якщо ви продаєте за тридцять тисяч, я ніколи не подарую вам цього.

— Коли я продам це за тридцять тисяч, ви кинетеся мені на шию і побачите, що ви зовсім не спите. Це не сон, Шорті. Через дві хвилини ви побачите, що не спали весь цей час. І дозвольте мені сказати вам, що, коли я продам це, то я мушу продати.

Повернувшись до столу, Смок сказав власникам ігрищ, що він не змінив свого наміру. Вони видали йому розписки, кожний на три тисячі.

Бертіь золотим піском, — застеріг Шорті.

— Я хотів прохати, щоб мені одважили піском — сказав Смок.

Власник Елькорну розміняв їхні розписки, і Шорті одержав золотий пісок.

— Тепер я не хочу прокидатися, — сказав він, піднімаючи дорогоцінні мішки. — В цілому це буде сімдесят тисяч. Було би великим марнотратством зараз розплющити очі, вилізти з ковдр та заходитися біля сніданку.