Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

нас усіх на лопатки, бо почистили наші столи. Слухайте, я маю трохи справжнього шампану, і я розкоркую його, якщо ви зі мною поїдете в Тіволі.

Згодом, повернувшись додому, Шорті мовчки розкладав та зважував коштовні мішки з піском. Нарешті він поклав їх на стіл, сів на лаву й почав скидати мокасини.

— Сімдесят тисяч, — вирахував він. — Це важить триста п'ятдесят фунтів. І все завдяки зіпсованому колесу й уважному зорові. Смок, ви з'їли їх сирими, ви з'їли іх живими — ви працюєте й під водою. Але все ж таки я думаю, що це сон  Тільки у ві сні справді трапляється таке щастя. Я зовсім не хочу прокидатися. Я сподіваюся, що ніколи не прокинусь.

— Радійте, — відповів Смок. — Ви не прокинетеся. Є така філософська наука, що всі люди сновиди. Ви в доброму товаристві.

Шорті встав, наблизився до столу, вибрав найтяжчий мішок і почав його люлюкати, наче дитину.

— Можливо, що я й сновида, — сказав він, — але, як ви кажете, я справді в доброму товаристві.