Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/79

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

що тут мандрують, і яких навіть Смок зустрічав, розповідали, що колись вони знайшли ті дві хати, але даремно шукали жили, яку ніби то розкопували попередні шукачі.

— Я хочу, щоб ви рушили разом зі мною, — задумано казав Шорті, коли вони розлучалися. — Якщо вам тільки закортіло побачити страхіття Індійської річки, то нема рації наражати себе на небезпеку. А її не уникните, бо це країна, де небезпека чатує на кожному кроці. Страхів там багато; згадайте, чого ми тільки наслухалися про них.

— Все буде гаразд, Шорті. За якихось шість тижнів, я зроблю цю подорож і вернусь до Давсону. Шлях Юконом натертий, а перші сто миль, і то й більше, Стюартовою річкою мабуть теж натерті. Давні поселенці Гендерсона оповідали мені, що кілька гуртів людей поїхало туди, коли взялися морози, і річка стала. Якщо я натраплю на їхній слід, то робитиму по сорок, а то й п'ятдесят миль на день. Можливо, що я й за місяць вернуся, якщо переїду навкоси.

— Так то воно так, якщо переїдете навкоси. Але саме цей переїзд і турбує мене. Ну, гаразд, Смоку. Тільки стережіться, щоб не трапилась біда якась. І не соромтеся вертатися назад, якщо не вб'єте зайця.

II.

За тиждень Смок був вже серед розкиданого пасма гір на південь від Індійської річки. На перевалі від Клондайку він покинув санки і навантажив своїх собак, шість здоровезних канадійських собак; конжна з них несла по п'ятдесят фунтів, і на його власній спині був такий самий тягар. Він йшов попереду незайманим снігом, втолочуючи його лижвами, а позаду пизкою тюпали собаки.

Він полюбив це життя, цю глибоку північну зиму, тишу пустелі та безкраї сніги, що ними ще не ступала нога людська. Навколо нього височіли крижані верхів'я, що не мають назви і не позначені на мапах. Ніколи в вічі не кинеться димок, що понад мислівським табором знімався б у тихе повітря долин. Він самітній посувався серед цього непорушного спокої невідомого обширу, і самотність його не гнітила. Усе це він любив: і денну працю, і гризотню собак, і довгі присмерки над табором; миготіння зірок над головою і полум'янисте палахкотіння північного сяйва.