Чорнобородий поміркував над цим одну мить, а тоді похитав головою.
— Ні. З цього пива не буде дива. Він повернувся обличчям до другого берега, а ви тоді вистрілили йому в спину. Хтось з вас, хлопці, хай побіжить стежкою і подивиться, чи нема там якихось слідів на другому березі.
Вони повернулися і сказали, що на тому боці сніг незаймений. Навіть трусячих слідів там не було. Чорнобородий, що нахилився був над забитим, підвівся з вовняним, хутряним клейтухом у руці. Розрізавши його, він знайшов там, у центрі, кулю: передній кінець її сплющився, як пів доляра, а задній, обгорнутий крицею, був не пошкоджений. Він порівняв її з набоєм з Смокового пояса.
— Все це до того ясно, чужинче, що навіть сліпого переконає. Ця з м'яким носиком, і обгортка з криці, ваша так само з м'яким носиком і обгортка з криці. Ця є тридцять-тридцять, ваша тридцять-тридцять. Ця є вироб Дж. і Т. Товариства Зброї, ваша теж виро Дж. і Т. Товариства Зброї. А тепер ходім, перейдемо на берег та подивимось, як ви це зробили.
— В мене самого стріляли з-за кущів, — сказав Смок. — Подивіться на дірку в моїй парці.
Тим часом як Чорнобородий обдивлявся його, один з подорожніх одкрив магазин забитого чоловіка. Всім було ясно, що був тільки один постріл. Порожній набій був навіть у рушниці.
— Дідько б його взяв; шкода, що бідний Джо не влучив вас, — з сумом сказав Чорнобородий. — Але він досить добре продірявив вас. Ну, ходіть, ви!
— Раніш обшукайте другий берег, — намагався Смок.
— Замовкніть і йдіть, хай факти говорять за вас.
Вони збочили з стежки в тому самому місці, де й він, і пішли вгору до берега, поміж дерев.
— Ось він витанцював місце, гріючи ноги, — зауважив Луї. — Ось тут він повз на череві. Тут він поклав лікоть, коли стріляв.
— А ось, далебі, порожній набій, який він викинув! — було відкриття Чорнобородого. — Хлопці, нам лишається зробити тільки одне…
— Вам не завадило б спитати мене, як я зробив цей постріл, — урвав Смок.
