і ніхто ще не бачив такого золота в цій країні. Візьміть його і ось що ви зробите. Слухайте.
Через чверть години, вислухавши інструкції і скаржачись, що у нього пальці на ногах поодмерзали, Брек пішов. Смок так близько притулився був до щілини, що відморозив собі ніс і щоку і з пів години тер її об ковдру, поки не заграла кров у жилах, віджививши йому обличчя.
— Тепер я цілком певний. Сумніву немає, що він убив Кайнеда. Ми докладно чули про це минулої ночі. Про що ж тут балакати. Я голосую: винний!
Так почався суд над Смоком. Промовець, здорова, кремезна людина з Колорадо, виявив роздратуваня і незадоволення, коли Гардінг висловив свою думку, вимагаючи справжнього судового процесу і запропонувавши Шенка Вільсона обрати на суддю і голову зборів. Населення Двох Хат мало бути за присяжних; але після деякої дискусії жінці Люсі не дано права голосувати в справі Смока «за», або «проти» нього.
Тимчасом, як це діялося, Смок, якого посадовлено на краю ослону, підслухав тиху розмову поміж Бреком і одним з шукачів золота.
— Чи немає у вас п'тдесят фунтів борошна, щоб продати? — спитав Брек.
Ви не маєте стільки піску, щоб заплатити ціну, яку я хочу, була відповідь.
— Я даю вам дві сотні.
Чоловік похитав головою.
— Три сотні. Триста п'ятдесят.
На чотирі сотні чоловік погодився: кивнувши головою, він сказав:
— Ходім до мене в хату і зважимо пісок.
Обидва протиснулися до дверей і прослизнули. За кілька хвилин Брек повернувся сам.
Гардінг саме говорив за свідка, коли Смок побачив, що двері трохи відчинились, і крізь щілину заглянуло обличчя чоловіка, що продав борошно. Він скривив пику і виразно кивнув другому,
