що сидів біля печі; той встав і пішов, протискуючись до дверей
— Куди ви, Саме? — спитав Шенк Більсон.
— Я зараз же повернуся, — сказав Сам. — У мене є справа.
Смокові було дозволено ставити свідкам запитання. Гардінг саме ставив свої запитання і давав свої відповіді, як з надвору почулося скавчання собак у запряжці і рип санок, що від'їздили. Хтось із тих, що були ближче до дверей, виглянув.
— Це Сам і його товариш з запряжкою собак що духу погнали по дорозі до Стюартової річки, — оповістив чолов'яга.
Ніхто не вимовив ані слова пів хвилини, але всі виразно переглянулися, і якийсь неспокій огорнув юрбу. Краєм ока Смок побачив, що Брек, Люсі та її чоловік перешептуються.
— Кажіть далі, ви, грубо звернувся Шенк Вільсон до Смока. — Скорочуйте свої запитання! Ми знаємо, що ви хочете довести, що другий берег не було оглянуто. Свідок не заперечував. Ми також. В цьому не було потреби. Ніякі сліди не вели до того берега. Сніг був невтоптаний.
— Дарма, що так, на другому березі була людина, — змагався Смок.
— Нас, хлопче, не піддуриш. На Мак-Квесчек людей не багато, і ми всіх уже допитували, де хто був у той саме час.
— А кого ви це прогнали з табору два тижні тому? — спитав Смок.
— Алонза Мірамара, мехіканця. Але що має спільного цей злодій з вашою справою?
— Нічого, тільки те, що ви не допитували його, пане суддя.
— Він пішов вниз річкою, а не вгору.
— Звідки ви знаєте, куди він подався?
— Бачив, як він відходив.
— І це все, що ви знаєте про нього і про те, що сталося з ним?
— Ні це не так, юначе. Я знаю, і ми всі знаємо, що він мав на чотири дні їжі і не мав рушниці, шоб підстрелити собі щось. Якщо він не добився до якогось селища на Юконі, то вже давно десь загинув.
— Я гадаю, що ви взяли на облік усі рушниці, що є в цій країні, — гостро зауважив Смок.
Шенк Вільсон розсердився.
— Ви ставите мені запитання так, ніби то я обвинувачений. Давайте сюди інших свідків. Де француз Луі?
