Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/92

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

погляд, Шенка Вільсона, помандрувавши далі, спинився на Брекові.

— Я думаю, що новоприбулий міг би пояснити це, якби схотів.

Брек почував себе ніяково, бо всі очі скерувалися на нього.

— З ним Сам перешептувався до того, кудись подався, — ввернув хтось.

 Слухайте, містер Брек, — провадив далі Шенк Вільсон. — Ви перебили засідання і ви повинні пояснити, що це все значить. Про що ви шепталися там?

Брек, боязко відкашлявшись, відповів:

— Я хотів виміняти трохи харчів.

— На що ви міняли?

 Звичайно, на пісок.

 Де ви його дістали?

Брек не відповів.

 Він вештався вгорі по Стюартовій, — сказав хтось, кого не питали. — Я проходив повз його табір тиждень тому, коли полював. Скажу вам, що він поводився якось дуже по таємничому.

— Пісок не звідти, — сказав Брек. — Там є тільки мало чого варте гідравличне пристосування.

— Вивертайте ваші кишені та показуйте свій пісок, — сказав Вільсон.

 Я кажу вам, що це не звідси.

— Байдуже, показуйте, його.

Брек наче хотів одмовитись, але всі навколо дивилися на нього погрозливо. Нехотя він поліз у кишеню своєї куртки. Витягаючи свою перешницю, він нею стукнув об щось тверде.

— Витягайте все, — гукнув Шенк Вільсон.

І він витяг самородка, такого величезного та жовтого, якого ніхто з присутніх ніколи не бачив. Шенк Вільсон роззявив рота. З шестеро людей, тільки оком кинувши, метнулися до дверей. Вони опинилися в дверях всі разом і, напираючи, з лайкою та сваркою почали протискатися. Суддя все з перешниці висипав на стіл. Побачивши золоті самородки, ще чоловік з шестеро подалося до дверей.

— Куди ви збираєтеся? — спитав Елі Гардінг, коли Шенк кинувся йти.

— За собаками, звичайно.