Не можна навіть з приблизністю зазначити нам появи Славян в Европі. Навіть самий простір первісного їх розселення до цього часу вважаємо спірним. В історії Славяне виступають у греко-латинських письменників допіро в I. віці по Р. Хр. під назвою Венедів або Вендів, а в VI. в. появляється вже назва Славян.
Вже в тих часах, коли Славяне сиділи на своїй первісній території, котра на заході досягала річки Лаби (Ельби), на півночі обмежовувалась балтійським побережжам і йшла по Вислі й Бугу на схід до середнього Дніпра, до Десни, а на півдні обмежовувалась Карпатами й сягала до нижнього Дунаю, — вже тоді серед Славян почали вимальовуватись три ґрупи, котрі знаменували собою три головні галузі славянства: західну, котра поширювалась на захід і з котрої витворились галузі Славян полабських, поморських, польських і чехо-словацьких; друга — поширювалась на південь від Карпат до Дунаю і на Балкані, з неї витворилися Словінці, Сербо-Хорвати й Болгари; нарешті третя ґрупа, східно-славянська, поширювалась з середньої Наддніпрянщини на північ, вгору Дніпром, до басейну озера Ільменя, на схід, в басейн Оки, на південний схід в басейн Дону і до Чорного моря; з цієї ґрупи витворилися пізніще народи український, великоруський і білоруський.
З більш-менш приблизною точністю можна уявити собі образ розселення Славян по Европі тільки в IX столітті, тоді коли деякі славянські народи аже встигли збудувати свої національні держави.
Між нижньою Лабою (переходячи в околиці нинішнього Люнебурґа навіть на лівий її берег), балтійським побережжам, нижньою Вислою, а на півдні маючи своєю приблизно
