Але поза цими суперечками учених між собою, життя давно вже вирішило питання про самостійність і рівноправність кожного славянського народа волею самих цих народів: кожний, хочаб і найменший славянський народ старається зробити свою рідну мову орґаном просвіти, письменства і науки, шанує її, береже, вбачає в їй свій найдорожчий національний скарб. Супроти цього факту тратять свою вагу всякі мудровання вчених-політиків. Щож до української мови, то тепер після відбудови Української держави, після заснування українських університетів і Української Академії Наук тратять усякий ґрунт балачки та суперечки про те, чи українська мова є самостійною мовою, чи тільки діялєктом. І як би хто тепер завів про це балачку, то на його подивилисяб так, як і на того, хто почав би сперечатись про істнування відьом, вовкулаків та т. п.
Отже й ми в своїй книзі будемо говорити про кожний славянський народ, про цілком самостійний, з своєю власною історією та письменством, а коли де істнують спірні питання, то будемо просто це зазначати.
Проф. Нідерлє обрахував загальне число Славян в 1900. році в таких цифрах:
|1. |„Русских“ |коло |94.000.000 |- |2. |Поляків |„ |17.500.000 |- |3. |Лужичан |„ |150.000 |- |4. |Чехів та Словаків |„ |9.800.000 |- |5. |Словінців |„ |1.500.000 |- |6. |Сербо-Хорватів. |„ |8.550.000 |- |7. |Болгар |„ |5.000.000 |-
| colspan="4" |разом коло 136.500.000
