„Селянку" Марцінкевича). Орґанізувалася спеціяльна трупа, яка їздила по краю і давала вистави. Репертуар складався з пес ориґінальних („Паўлінка“ Я. Купала, „Модны шляхцюк“ К. Каганця, „Міхалка“ Долецького та ин.) і перекладних з української та польської мови. Був орґанізований також національний хор та балєт заходами Буйницького (вже покійного). Останніми часами осередками театру зробився Мінськ. Тут істнує „Білоруський Національний Театр“ (під орудою Родзевича) і трупа „Таварыства працаўнікоў мастацтва“, що виступає народньому білоруському домі „Беларуская хата". Аматорські трупи істнують в Гродні, Слуцьку і Бобруйську. Розвивається і народній театр селах, особливо в слуцькому повіті. Для дослідження народнього мистецтва білоруського, археолоґії, архитектури — поклав великі заслуги покійний Іван Луцкевич заходами котрого зібрано було у Вільні при редакції „Нашої Ніви“ дуже цінні колекції старовини й мистецтва білоруського, — основу майбутнього національного музея Білорусі.
Іл. Сьвятицький. Відродження білоруського письменства. Львів, 1908. M. Богданович. Білоруське відродження. Відень, 1916. Іл. Сьвятицький. Основи відродження білоруського письменства[опрацювання скану]. „Записки Наук:. Тов. ім. Шевченка“ у Львові, т. 117—118, p. 1914. М. Гарэцкі. Гісторыя Беларускае "Літэратуры. Вільня, 1920. Д. Дорошенко. Беларусы і іхняе національнае адрадзенне. Вільня, 1909. Anton Nowina. Našy pieśniary. Wilnia,
