III.
І от… прийшов той п'ятий рік…
Мабуть, така моя удача…
Його я згадувати звик,
Коли пожовклий лист побачу…
Поліська осінь… Сірі дні…
Болото хвилями ридало.
А пуща слала сум і гнів,
І в груди била калаталом…
Шалений вітер хвилі гнав
І розсівав туман руками.
Один старий дідусь Ігнат
В човні гайсав що-дня з жаками.
Жаки — це дідів хліб і сіль…
Для діда-ж треба було їсти:
Забувши втому, голод, біль,
Возив панам він рибу в місто.
І якось раз одного дня,
Коли із міста дід приїхав, —
Палали очі від огня,
А на обличчя впала втіха…
Такий веселий дід Ігнат,
В очах горить якась відвага:
— Капут вже скоро всім панам…
