— Не віриш? — На, читай „бамагу“.
Пішла „бамага“, наче гук
По пущі ходить, — з хати в хату,
Аж поки врядникових рук
Прийшлось „бамазі“ тій зазнати.
Спершу одного стражник вів
До пана врядника в покої, —
Розливсь рікою панський гнів
І дзвінко падали побої.
Нарешті все-таки узнав
Урядник правду про „бамагу“
…Старенький вже дідусь Ігнат…
В очах його горить відвага…
Сидить собі дідусь в човні
Разо́м з кремнівкою й жаками.
А хвилі ляскають по дні…
І парус шепчеться з вітрами…
Жаки для діда хліб і сіль.
Для діда-ж треба пити, їсти…
Забувши втому, голод, біль,
Возив панам він рибу в місто…
І раптом стражник: — Діду! Гей!
— Ану, збирайсь скоріш до пана!..
І лунко з дідових грудей:
— Нехай пожде… мені ще рано…
— Збирайся! — стражник крикнув знов.
Його рука взялась за „сміта“,
