14
№ 1
великому просторі, звісно, не всі місця були однаково гарні: в одних було багато усякого природнього добра (паші, лісів, звірря, риби і т. ин.), у других менше... Кюли один курінь довгий час (буде володіти гарними місцями, а другий — гіршими, то від цього можуть виникати по-між товариством заздрість та чвари. І от, щоб не ламати товариської згоди й не викликати розрухів, запорожці виробили здавна звичай що-року переділяти свої землі та врочища по-між усіма курінями, і цей переділ робили жеребками: ніхто не буде ремствувати та нарікати на неправду людську. Пан кошовий так роспочинав раду: „а що, братчики, будемо тепер робити? в нас тепер новий рік, і по давньому звичаю треба переділити між товариством всі річки, озера, плавні, врочища та всякі лови“.— А вже ж треба“! гула громада. „Переділимо, як здавних давен повелося, по лясам, по жеребкам“. Починався переділ. Писарь виходив наперед, виймав заздалегідь заготовлені квитки, де було росписано всі вгоддя, клав ці квитки у свою шапку й викликав курінних отаманів. Ті підходили до писаря, брали по квитку, писарь читав, кому що довелося, й отамани подякувавши йшли на своі попередні місця. Що випало кожному куріневі, тим він і задовольнявся на протязі цілого року. Після Курінних отаманів тягла квитки військова старшина, за старшиною січове духовенство. Так відбувалася справа переділу козацьких земель. (кінець буде).
В. Степовий.  |
Моя відповідь театральному рецензентові „Ради“.
На мою статтю в чис. 23—24 „Дніпрових Хвиль“, в якій я старався зьясувати той сумний факт, що наші великі артисти, корифеі украінського театру, на великий жаль, дуже мало виявляють себе, як громадяне рідного краю, обізвався театральний рецензент театра М. Садовського д. В. Старий. Я признаю д. Старому слушність, що саме він, яко постійний рецензент, виступив в обороні труппи М. Садовського, бо коли в цій труппі, на мою думку, є багато хиб, то в цьому дуже багато винні самі рецензенти, в даному разі д. Старий: в рецензіях, які містилися в „Раді“ на спектаклі труппи Садовського, дуже рідко можна було зустрінути справжню оцінку гри артистів і режисьорськоі праці; це здебільшого були уваги з приводу пьєси, з приводу спектаклю, замітки про те, що оркестр в антрактах грає чужі, а не українські мотиви, що з технічного боку те або те виглядало не зовсім добре. Але в тих рецензіях майже ніколи не давалося порад або вказівок, з яких артисти, особливо молоді, могли чимсь скористуватиса, щось взяти собі на науку. В тих рецензіях повторювались одні й ті самі трафаретні похвали й компліменти, здебільшого на адресу самого керманича труппи, або М. К. Заньковецькоі, коли вона ще грала в труппі; це були „приятельські“, „дружні“ рецензії, які може, було приємно читати артистам, але які могли мати на них тільки деморалізуючий вплив, бо замість дружньої, доброзичливої поради виправити те, або друге, не робити |
