№ 1
13
манів і кілька чоловік військових „служителів“ (до цих останніх належали: військовий довбиш, військовий пушкарь, військовий кантаржій, військовий шапарь і т. ин.). Кожен з старшини козацької йшов, маючи при собі ознаки свого достоїнства: кошовий—булаву, суддя—велику срібну печатку, писарь—перо та срібний каламарь, осавул —малу палицю; курінні отамани держали в руках відповідні іх становищу у товаристві ціпки. На майдані уся старшина стояла без шапок; здіймали шапки і всі присутні тут січовики, і це вже був здавна такий звичай запорожців. Старшина уся виходила насеред майдану і, низенко вклонившись на всі чотирі сторони товариству, ставала тут в один ряд, коло старшини зупинялися курінні отамани, а все това- |
риство обступало іх з усіх боків і виявляло з себе величезний круг, так зване коло козацьке. Січовиків збіралася иноді така сила, що майдан не вміщав всіх; де-які члени січового товариства мусили вилазити на дзвіницю або на куріні, що стояли кругом майдану. Коли старшина та курінні отамани займали своі місця, виходив з церкви „начальник січового духовенства“ (це старший з єромонахів) і правив молебствіє. Тільки вже після цього приступали до справ. Перш усього вирішалося питання про поділ між товариством річок, озер, плавень, ріжних ловів та иншого Запорожського добра. „Воль- ности“ запорожські були дуже великі: вони обхоплювали майже всю Ка- териновлавщину, половину Херсоншини й частину Тавріі. На такому |
