12
№ 1
Новий рік на Запоріжжі.
Новий рік — велике свято у всіх народів. Святом визнавав завжди його і наш нарід, звязуючи з цим днем немало ріжних звичаів та обрядів. Запорожське січове товариство надавало особливе урочисте значіння цьому народньому святові, бо як раз на цей самий день в іх припадали такі поважні справи, як поділ між курінями військових земель та вибори новоі козацькоі старшини, се б то кошового, судді, осавула та писаря військових. Звичайно в Січі пробувало небагато козаків; більшість іх перебувала десь по зімовниках, що роскидані були по всій розлогій території „вольностей війська Запорозького низового“, по ріжних річках, балках, степах та плавнях, де січовики мали свою худобу, пасіки, ловили звіря або рибу, здобуваючи цим собі поживу. Але і к новому року майже всі вони прибували до Січі, яко до адміністративного осередку всього Запорожжа. Кожному цікаво було не пропустити нагоди прибути до Кошу й приняти участь в новорічних радах. Через це саме на новий рік Кош Запорожський виявляв більше, ніж звичайно, життя. в йому помічалося більше руху, помітно було празниковий настрій. Напередодні нового року урочисто правлено було в Січовій церкві вечерню; майже усе Січове духовенство, що надсилав його Межигірський (під Киівом) манастир, приймало участь в цій службі. Товариство заповнювало усю церкву. На самий новий рік вранці відбувалася ще до світа утреня, а за нею негайно починалася й служба Божа. Козацька старшина, „старики“, курінні отамани і всі січовики |
вважали своім обовязком вистояти усі служби й, повдягавшись у найкращі вбрання, юрбою йшли до церкви. Після служби відбувалося новорічне молебствіє, яким і кінчалося церковне святкування нового року. Після цього роспочиналися поважні за-для всього товариства справи: повинна була відбуватися рада. Ті відомости, які ми маємо од часів істнування Запорожського Кошу, доводять, що ця рада відбувалася на завше в один час: здавна повелося, що перед радою січовики, зараз після служби, давали собі недовгий спочинок і в цей час вітали один одного з новим роком і обідали, але були й такі роки, що рада відбувалася зараз після утрені, поперед служби Божоі, яку правили вже по закінченню ради. Рада відбувалася на майдані коло Січовоі церкви. Цей майдан мав незвичайний вигляд: його було обчищено од снігу й потрушено піском. Перед самими церковними дверима (з надвору) пан військовий паламарь ставив невеличкого столика й застилав його гарним килимом перської роботи. Військовий осавул виносив з церкви великий військовий прапор, або корогву, і ставив цю поважну за-для козацтва річ тут-же таки на майдані, коло столика. Щоб сповістити усьому товариству про те, що вже час збіратися на раду, один раз стріляли з гармати. Зараз же після цього довбиш бив у військові литаври. Зачувши згуки литаврів, січове товариство, „як бджоли на мед“, негайно виходили на майдан; попереду йшли рядові, прості козаки, а за ними вже військова старшина, себ-то кошовий, суддя, осавул та писарь, далі — тридцять вісім курінних ота- |
