Сторінка:Дніпрові хвилі. №1 (1912).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

№ 1

5

засобом для виявлення нашого морального істнування була та й є література наша, груба на де чий погляд „мужицька“ література, яка, може, дякуючи цьому свойому не аристократичному похождению, як найповнійше висловила та втілила заповіти Євангелія, поставивши на свойому прапорі заклик до роботи для здобуття кращоі долі усім покривжденним та поневоленим.

Це провідне гасло нашої літератури, виставлене на іі прапорі з самого початку іі істнування, горить на йому і досі, вказуючи нам усім той шлях, яким мусимо йти в нашому, не тільки ідейному, але і в практичному житті.

Тепер настав той час, коли кожен з нас, хто ще не зовсім заснув, може доказати, що провідне гасло нашоі літератури для нас не тільки пишні та гарні слова, але справжній заповіт в наших відносинах до других людей, хто б вони не були — наші, своі ж таки земляки, або чужі люде, як тепер, бо голодують і украінці, і башкири, і татари, а переважно голодують великоруси, або „кацапи“, сама головна народність Російської держави, в інтересах якоі ніби-то душиться та затирається усе живе в других інородчеських націях, а проте цю саму головну і саму найулюблену народність зла доля (мабуть, тільки зла доля) попустила голодувати та умірати з голоду, а рятують не стільки „добриі люде“, що обстоюють російську народність од „інородчеського засилья“, скільки тіі „вороги“, що заступаються іноді за інородців, коротко кажучи, головну запомогу у народньому нещастю робить російська інтелігенція.

Розуміється, що і сумління, і розум вимагають від нас в ділі помочи народньому лихові йти поруч

з цією інтелігенцією, твердо вірячи, що як би погано не складалися обставини нашого національного та громадського життя, а проте в своіх вчинках ми повинні керуватися вимогами вищоі моралі, щоб мати право при світі найвищоі справедливости сказати: „Ми чесно йшли, у нас нема зерна неправди за собою“.

Л. Жигмайло.

Dniprovi khvyli 1912 1 pg 5.svg


На новий рік.

Ще рік один пройшов, мов хмара пролинув,
Лишившись у житті сторінкою сумною,
Не сонцем він ясним над нами промайнув,
А вогником блідним погас, окутий млою.

Замісць його новий на землю рік прийшов,
Але, як і старий, він хмарою здається,
А сонечка того ж бачимо ми знов,
І промінь той ясний бажанням зостається.

Але ми хочем всі ще вірити у те,
Що прийде новий рік і все життя обновить,
І буде сяять він, як сонце золоте,
І справжнім щастям нас тоді всіх поздоровить.

Козак.

Dniprovi khvyli 1912 1 pg 3.svg


Три несподівані стрічі.

Року 1883, одного, літнього, дуже палкого дня, місяця липця, іхав я на парі селянських коней, які були запряжані в так звану німецьку бричку, схожу на довгий короб з приробляним до нього спе-