№ 1
9
Ваше Императорское Величество“! Царь подививсь, подививсь тоді на Гниду та й каже: „Какая, однако ж, огромная гнида“!... Після ціх слів мій візчик якось-то підбадьорився, хитнувсь з одного боку на другий, потягнув до себе віжки, стьобнув по конях довгим батігом, і наша бричка понеслась по твердому, як камінь, і гладенькому, як скатертина, шляху. Праворуч од шляху тягнулась синею смугою річка Вовчі води; попереду, перехоплюючись через шлях, вилась річка Гайчур, зтиха несучи своі води до Вовчій, а в чудовому куточку, де тіі річки зливалися до купи, виявлявся на сугорку невеличкий хутір пана Михеєва, Богодар. Уже хутір був зовсім близько, як нам трапився дуже звичайний, але й дуже неприємний притрапунок у степу: у нас уломилась вісь у бричці. Через те, що на улаштування брички треба було багато часу, я покинув свойого візчика на місці, а сам пішкома попростав до Богодара. Було зовсім темно, коли я добравсь до панського хутора і наближивсь до старого, покинутого в ньому будинка. Тут я убачив в одній половині того будинка цілу юрбу парубків та дівчат, які звичайно наймаютця на літні роботи у панські окономіі. Через те, що було під свято, у занятій половині будинка було і весело і гучно. Уже оддалеки учувались веселий гомін, галас та вигуки. Парубки та дівчата зібрались до купи, щоб поспівати та потанцювати та пожартувать між собою. Побачивши, одначе, пана, компанія спершу була змовкла; але потім, коли пан забалакав до неі „козацькою“ мовою і назвався „своім чоловіком“, парубки та дів- |
чата очуняли і дали простір своїй волі і своій удалі. Нічого схожого і ніколи ранійш того міні не доводилось бачити. Що за музики! Що за танці! Що за парубки — молодці! Що за дівчата — кралечки! На лежанці, коло печі, сидить дядько Хома Провора, чоловік сліпий; він грає на сопільці; коло Провори сидить парубок Іван Нетреба; він бьє у бубен; за Нетребою сидить хлопець Василь Кіт; він стукає у заслінку. Музики ударили спершу козачка. Компанія стоіть і немов би німіє од чарівних музик, немов би набіраєтця духу, щоб кинутись потім у пекельний танець. „А-ну, хлопці! А-ну, хлопці! А-ну, хлопці“! Але хлопці усе ж таки стоять і не соваютця з місця. А проте огненні музики напевно ворушать іх; більш того: вони давно уже підбурюють усіх кинутись у танець, та і тільки немає такого молодця, щоб він призвід усім дав. І ось один молодець не видержав. Він несподівано і дуже голосно свиснув, потім вискочив насеред хати, вмент перекинувся через голову, ударив правою долонею по землі, далі став на ноги і пішов виробляти усякі вихиляси, показувати ріжні викрутаси та вигуповати гопака. То він йшов усе боком та скоком, то присідав униз та ударяв обома руками по землі, то знов ставав на ноги і, узявшись у боки, свиснувши помолодечи, стукав нога об ногу і після того садив такого гайдука, що навкруг його скрізь аж пил підіймався стовпом, аж земля дзвеніла дзвоном... І потім знов і несподівано спинитця на одному місці, обкрутнетця сам округ себе на одній нозі, присяде до землі, замете долівку своїми неосяжноі величині штанищами і знов піде вибивати, і знов піде садити гай- |
