Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/111

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Що на небі сумовитім
Зорі й місяць помарнїли,
Що тумани луки вкрили,
 Бо се — перед сьвітом!

Не лякай ся, милий брате,
Що гадюче кодло кляте
Своїм черевом неситим
Повилазило з болота,
Паук вибіг — всїм робота…
 Бо се — перед сьвітом!

Не сумуй, що всї поснули,
В пітьмі мертвій потонули,
Що над людом, мов побитим,
Хиба півень кукурікне,
Пес погавка та й затихне…
 Бо се — перед сьвітом!

 

 
НАДСОН.

 

Друже-брате сумний, брате змучений мій,
Хто-б нї був ти, з журби не хились:
Хай неправда і зло люд катують нїмий,
Нехай сльози кругом розлились,
В потоптаннї, в нарузї сьвятий ідеал,
І струмцями невинна бє кров: —
Вір: настане пора, і загине Ваал, —
З неба вернеть ся сьвітла любов!