Сторінка:Доля. Пересьпіви Павла Граба (1897).pdf/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



В сьвіт за очи прогнав мене батечко мій,
Що тебе я кохала так палко…
Дай же захист хоч ти, не люби — пожалїй;
Чи тобі мене й трохи не жалко?

Ти забув? Памятаєш? Гайочок, квітки…
Ясна річенка… чари без лїку…
Я призналась тобі… Все те, все те в тямки
На нещастє запало до віку.

Скільки клявсь ти менї, присягав ся тодї,
Обіймав мене так голубливо…
Всьому вірила я, всї думки молоді
Віддавала тобі незрадливо.

Але серце твоє холоднїйше зими,
Із залїза твої почування…
О, побийте мене, піднебесні громи,
Перервіть мої муки-страждання!

О, спалїть мене ви, блискавицї-огнї!
Віддаю ся вам нинї на волю.
Тільки зрадника ви не карайте менї
За мою занапащену долю!

 
II. До стокроти.

Безщасна квітко польова!
В лиху годину зустріва
Тебе мій плуг і загинеш ти.
 Чи міг же я