вих», «Холодний яр». На Вкраїні так не писав ще ніхто ні до нього ні потім. За останніх півтора годи, коли він був вперше на Україні, він так перемінився, що це вже був не кобзарь, котрий виспівує долю рідного народу, а український пророк, що прийшов просвітити на землі між людьми любов, правду і братерство. Вірші Шевченкові переписували для себе усякі люди, не тільки українці, та читали їх залюбки; багато було таких, що навмисне вчилися по-українському, аби читати та розуміти Шевченкового «Кобзаря»
Отоді, саме в той час, коли Шевченко промовляв вогненним словом своїм, немов той посланець з неба, у Київі серед чесної та правдивої молоді склався гурток людей, і положили ті люди темному народові освіту принести і вільними усіх невольників поробити. Незабаром до того гурту пристало душ із сотню. Пристав до нього і Шевченко, бо тепер вже він оселився у Київі. Гурт той звався «Кирило-Мефодієвське товариство». Як святі Кирило та Мефодій були перші просвітителі славян, так і гурт той взяв на себе нести світ у сельські українські хати.
Товариство те було тієї думки, що кожний славянський народ — чи то Великоруси (москалі), чи то Білоруси (литвини), чи Українці, чи Поляки, чи Чехи, чи Серби, чи Болгари — повинні жити своїм самостійним (або, як кажуть, автономним) життям; кожен такий народ сам за-для себе