повинен складати закони, які для нього найкращі, і сам, через своїх виборних управлятися. А для того, щоб бути дужчими, то усі ті славянскі рівноправні народи повинні скласти між собою федерацію (спілку). Але раніш усього, для того, «щоб усі славяне стали добрими братами і синами сонця правди», треба, щоб дано було крестянам волю та заведено скрізь добрі школи з наукою рідною мовою.
Шевченкові дуже до душі були такі думки, і він з охотою пристав до товариства, бо він дуже любив свій народ, а найбільше простих людей, і тільки про те й думав, як би здобути їм волю та краще життя.
Тим часом Шевченкові дано було в Київі од казни таку роботу, що була йому як раз до душі. Як він умів добре малювати, то йому доручили — їздити по Україні, оглядати та малювати старі церкви та руїни старовинних палаців, записувати казки, пісні, оглядати могили, а незабаром по тому його наставлено професором малювання у Київському університеті. Здавалося, що все складалося для Шевченка як найкраще: він оселився на Україні, мав почот, славу, працював для свого рідного народу. Але все те було не на довго, бо 5 апріля 1847 року Шевченка арештовано і разом з Кулішем, Костомаровим та ще де-ким з товариства одвезено у Петербург у Петропавловську цітаделю (кріпость). Арештовано Шевченка з товаришами було
