складав вірші, «мережав дрібненько книжечки», і ховав їх за халявою, щоб хто не побачив.
Через год, на весні 1848 року, Шевченка вирядили ще далі на південь, на Аральське озеро-море; узяли його з собою офіцери, щоб він малював береги озера, котре їм велено було обслідовати.
Два літа плавав Шевченко по морю, а зіму перебув на березі того Аралу в зімовнику Кос-Аралі. Це був край забутий Богом; туди почта доходила тільки двічі на год, і Шевченко півтора года був одрізаний од людей, од приятелів: ніхто не знав, де він подівся.
Та за те ті два літа він мав хоч волю малювати та писати вірші. Тоді він чимало їх написав:
Бог зна колишнії случаї, —
— каже він —
В душі своїй перебіраю
Та списую — щоб та печаль
Не перлася, як той москаль
В самотню душу.
Або знов в иншому місці:
Книжечки
Мережаю та начиняю
Таки віршами; розважаю
Дурную голову свою,
Як ці добродії дознають…
Та вже ж нехай хоч розіпнуть,
А я без вірші не улежу!…
