дня і що-години народні права зневажають, та в душі його не згасала ніколи надія, що
Недовго на цім світі
Катам панувати, —
Встане правда, встане воля.
Але хоч як кипів Шевченко гнівом на тих ворогів народніх, але він не був тієї думки, що правди можна дійти насильством:
Любовь, і кротость, і добро,
Добро найкращеє на світі —
То братолюбіє, —
каже він в своїх віршах. Навіть згадуючи та оповідаючи про старе лихоліття, коли «різнилися» брати та «кровю упивалися», коли козаки з ляхами билися, поет додає од себе:
Болить сердце, як згадаєш…
Того ж батька, такі ж діти,
Жити б та брататься.
Ні, не вміли, не хотіли,
Треба розєднаться!
Поет тієї думки, що люди порівняються тільки тоді, коли візьмуться до розумних способів, щоб усяке лихо та неправду на світі поробити. Найголовніший з тих способів, — «слово розуму святого», наука та освіта, бо перед ними не встоїть ніяка неправда.