Кирилівці малий Тарас провів свої дитячі літа. Гірке та злиденне життя було йому в убогій мужицькій семї. Крім Тараса, було ще четверо дітей, самої дрібноти, а тут, на лихо ще й мати померла, коли Тарасові ледве 9 літ минуло. Батькові без господині не можна було обійтися — він оженився в-друге на вдові з трьома дітьми. Ще тяжче стало життя Тарасове, бо мачуха була люта і ненавиділа Тараса за те, що він годував стусанами її злодійкуватого Степанка Бузало так, що по кілька день не навертався Тарас до-дому — ховався по бурянах або втікав аж у друге село, Зелену Діброву, до замужньої сестри своєї Катрі. А як стало Тарасові 12 год, то помер і батько. Остався він круглим сиротою, без привіту, без любови, нікому непотрібний.
Ще як живий був батько, він оддав хлопця до дяка у науку. У нього вивчився Тарас Псалтирі, але більше й сам наставник не тямив нічого. А тим часом Тараса тягло до книжки, до науки. Тим-то він пішов знову у школу до другого дяка — Богорського. Богорський був великий пяниця. Тараса він не вчив, а казав йому носити воду, рубати дрова, топити піч, посилав замість себе, читати над покійниками Псалтирь. Тарас читав дуже голосно і виразно, то його частіш од инших кликали, а за те давали книш та копу грошей. Та Богорський забірав усе те собі, а Шевченкові давав тільки десяту копійку.
