Стор. 215, 7: пійде на шлях. — Шевченко нїде і ніколи не вживає пійде, а лишень піде, і з наголосом, переважно на е́.
Стор. 215, 1 зн.: Злодій заплаче.— Д. М. Кр—ський радить поправити на плаче, бо того вимагає ритм. В „Ластівці“ заплаче. Не бачу рації до такої заміни, тим більш, шо цей рядок зовсім добре рифмується з попереднім третім: „вигляне сонце. Рай та й годі!“, і ніякої зміни ритму не помітно:
Вигляне сонце. Рай та й годі!
............
Злодій заплаче, дарма що злодій.
Дата вірша—р. 1838(в жовтні того року помер Котляревський)
4. Тече вода в синє море.
Автографа немає. З цим віршом, що до його хронольогиї, вийшов курьоз. Як відомо, по давнїших виданнях, (напр. Пражське р. 1876, або Київське р. 1899) вірш цей датувався просто „до 1847 року“. Д. Романчук спробував означити його певніше і поставив: [1845 ?] Тим часом справа з ним простіша: його вперше видруковано теж у „Ластівці“ р. 1841, але не більш — не меньш як ніби-то кінец вірша „На вічну память Котляревському“. В такому вигляді, як додаток до иншого вірша, він виступає і в Кожанчиківськім „Кобзарі“ р. 1867, і аж у Львівському виданю р. 1867 його виділено, як окремий вірш (т. І, стр. 217, Думка) Очевидно, що датувати його можна або кінцем р. 1838, або початком 1839, але певніш — тим самим роком, що й „На вічну память К — му“.
5. Катерина.
„Катерину“, як відомо, вперше видруковано в „Кобзарі" р. 1840 і окремо теж р. 1840, а потім заведено її в „Чигиринскій Кобзарь“ (у Петербурзі, р. 1844), де крім неї уміщено (вперше): „Думи мої, думи мої“, „Перебендя“, „Тополя“ „Думка“ (На-що мені чорні брови), „До українського писаки“ (До Основяненка), „Іван Підкова“, „Тарасова ніч“, („Катерина“—остання,—на стр. 42—74). В Чернигівському музею імени В. Тарновського зберігається книжка в оправі, в якій заразом спалятуровано два видання: отсей самий „Чигиринскій Кобзарь“ (р. 1844, разом з передруком „Гайдамаків“,
