1901 в його великій працї „Тарас Шевченко—Грушевський, хроніка його життя", т. II, стр. 204—205, прим. 2., а в Россії передрукована вона мною в часоп. „Громадська Думка“, ч. 162 в статті „Новознайдені твори Шевченка“; нарешті тілько що видруковано ії і в журналі „Былое“ (1906, VIII кн., стр. 1—3,—Неизданныя произведенія Шевченка, II Предисловіе къ „Кобзарю“), і видруковано найближче до правди: „совершенно буквально… съ подлинника“, — як зазначено в журналі „Былое“.
Далі мусить іти:
І. Причина.
Автографа немає. Відміни [усякі поправки і уваги] въ инших виданнях проти видання Ю. Романчука [„Поезиі Тараса Шевченка. у Львові 1902], яке я взяв за обєкт для своєї праці як найостанніше і найповніше, зазначую такі [1]):
Стор. 136, ряд. 14: та ясень — Шевченко скрізь уживає форми ясен, і ця ж форма і в „Ластівці“ р. 1841, де видруковано „Причинну" вперше.
Стор. 137, 15 знизу: дармо… форма не східно-українська. і Шевченко не ужив би такої форми: у „Ластівці“ та в „Кобзарі“ р. 1860, який друкувався за життя Шевченка і, певно, під його доглядом [2]) — стоїть, як і скрізь в рукописах його, — дарма.
Стор. 137, зн. 12 — привитає… Зазначую раз на завжди, що у Шевченка, в автографах, один—єдиний раз трапляється, і то мабуть через помилку: „привытає“,—а скрізь лишень: „вітає, привітає“ [тоб то писав він витає, привитає, а не вытае, прывытає).
Стор. 138, 9: — і хто теє знає.
- ↑ Повинен застерегти, що не маю спеціальної мети порівнювати усі друковані варіанти,—головно тому, що це буде зроблено редактором Львівського критичного видання поезій Шевченка д. Франком, а подаватиму такі варіанти найбільше тоді, коли в мене трапиться новий рукописний варіант, або постане вагання що до якого-небудь тексту.
- ↑ Що Шевченко наглядав за друком „Кобзаря“ р. 1860, знаємо з оповідання Ѳ. Дейкуна—Мовчаненка, який р. 1860 зайшов якось в друкарню Куліша і застав там Шевченка. Шевченко звелів видруковати на листочках ті уступи з „Катерини“, які опущено в „Кобзарі“ і визначено ті рядки крапками. Листочки ці він поналюплював в де яких примірниках, що мав презентувати де яким високим особам. Один такий листочок випросив собі і Дейкун, і через нього ми знаємо тепер, що то за опущені в „Катерині“ уступи. [К. Стар. 1885, ІІІ,521—522. Ѳ. Каминскій Еще щепотка на могилу Шевченка].
