дає Украінець Василь Білозерський 29 січня 1863 року. Петербургъ“.
Таким чином — той аркушик автографа, що єсть у Черниг. музеі і вгорї має число 93 — це уривок з того зшитку, про який йде мова в копії д. Науменка. З того ж самого зшитку, очевидно, і 10 листочків автографа „Невольника“. Та обставина, що найдавніщу версію „Гуса“ досї ми мали в коп. Жемчужникова, а редакція автогр. Черниг. музея пізніща навіть за примітки у „Правді“ і найближча до останньоі редакції (в Пражськ. К.) — свідчить, що Черниг. автограф належить до часів, коли частина „Гуса“ була знайдена в Москві, і Ш. її, очевидно, поправив. Що взагалі рукопис з шматком „Івана Гуса“ та „Невольником“ належить не до 40-х, а до кінця 1850-х — свідчить і текст, „Невольника“, виправлений, не такий, як був він в р. 1845 (як це знаємо ми з рукоп. Департ. Поліції).
470, 4 зн.:
Роскувать
Народ замучений, —
так в Пражськ. а в примітках у „Правді“ і в автогр. муз. імени Тарновського:
Розірвать
Окови адові —
а в рук. Деп. Пол. та близькій до неї коп. Жемчужникова — так
Оттак у келії правдивий
Іван Гус думав розірвать
Окови адови.
471, 1: Поборюсь! — так в Пражськ., а в примітках у „Правді“: помолюсь.
471, 2: за правду Бог! — так в Пражськ., а в примітк. у „Правді“: за мною Бог: в рукоп. Деп. Пол. і коп. Жемчужникова: за мене Бог.
471, 4: піїшов молиться вірний Гус, — так в Пражському К.: в рук. Деп. Пол.: добрий Гус, в рук. Жемчужник. стоїть: щирий, так було зразу і в автогр. муз. імени Тарн., але Шевч. поправив на: певний. Але маючи на увазі, що редакція Пражськ. К. найостанніща — найкраще буде: вірний.
471, 12—13:
Рабинї божнїй оттій,
Що водили…
в рук. Департ. Пол. краще:
