дана під власть мужа, батька або мужеських кревних. Але засада права, чи то римського, чи германського, далека від поставленя женщин на рівні з мущинами, бо тільки мущина признаний чоловік і властитель. Як право виходить з такого заложеня, то нічо дивного, що є таке переконанє, що женщина все недозріла і все потребує опіки, що вона повинна бути послушна і в кождій справі мусить мати його згоду і позволенє.
Батькови прислугує право рішати про вихованє дітий навіть проти волі матери.
Австрійське цивільне право, котре походить з 1811 року, або з перед 160 літ, в параграфі 591 каже: Монахи, молодіж низше 18 літ, женщини, ідійоти, сліпі, глухі, німі і ті хто не розуміє мови спадкодавці не можуть бути свідками при списаню останної волі (тестаменту). Отже ідійоти, сліпі, глухі і женщини, хочби з титулами докторів, стоять під зглядом права на рівні.
Женщина не може бути опінкою малолітних. Маєтком жінки завідує муж, жінка не має права заключати контракт і вести діла без позволеня мужа. Навіть власними дітьми не може жінка по смерти мужа самостійно опікувати ся бо з уряду призначають її співопікуна. Муж має право заказати жінці шукати зарібку поза домом і може присилувати її покинути службу і мешкати з ним.
Розвід для католиків майже не можливий але по розводовім процесі позволяєть ся на сепарацію, або розділ від ложа і стола. Побіч засадних причин, які допускають розвід, як умова хороба одного з супругів, полове збоченє, непобориме обридженє, замах на житє, є
