стію. Як вона на рівні з мущиною причиняє ся своєю працею до удержаня дітий, мусить мати право рішаня судьбі тих дітий.
Народ котрий стремить до демократичних порядків не може цілу половину людськости кривдити, тому побідний соціялізм дасть женщині таке правне становиско, яке їй належить ся.
Доля робітниці не завидна; визиск і знущаня жде через ціле житє, але ще сумнійше представляєть ся судьба неслюбних материй, молодих не досвідчених дівчат, котрі стануть матерями.
Нинішна капіталістична суспільність, основана на приватній власности, зовсім не дбає про неслюбні матері і їх дітий. Право не позволяє ані матері ані неслюбній дитині дістати спадок по батькови. Так матір як і дитина мають тільки право пошукуваня вітцівства і змусити батька, щоби він причинив ся до вихованя дитини, але тільки до 16-го року житя, без огляду на те чи наука вихованця скінчила ся чи ні. Неслюбна матір має право на одноразове відшкодованє. Неслюбна дитина не має права носити назвиска батька, але носить назвиско матері тільки по ній і по її кревних має право до спадку.
Сума, яку батько неслюбної дитини має платити на удержанє дитини, не відповідна зовсім становискови батька, але йде після того, до якої суспільної кляси належить мати. Навіть дуже богатий батько не має обовязку дати неслюбній дитині, більше як кільканайцять корон на місяць, коли мати є робітниця або служниця.
