гої християнської моралі, трохи переборщив, принаймні що-до сіверян, малюючи їх такими дикунами. Принаймні ті високі могили й городища, що їх так багато по Чернігівщині, росказують нам де-що инше про побут сіверян. Городище — це місце колишнього города; звичайно це буває невелика площа землі, здебільшого круглої форми. обнесена земляним валом. Такі городища збереглися сливе в кожному старому городі, багацько їх по селах або близько сіл, а де-які й просто лежать у полі. Таке городище єсть у Чернігові — там де тепер „Вал“, в Новгород-Сіверську (де „Замок“) у Сновську, Ворглі та по инших місцях. Городища стоять на місці колишніх городів. Одже там, у землі, як розкопати, завжди можна знайти останки старого житла. Ще більше таких останків — по могилах, які здебільшого розкидані близько городищ. У словянських племен за поганських часів був звичай, ховаючи мерців, класти їм у домовину не тільки ріжні окраси до одежи, але й всякі потрібні людині за життя предмети, навіть їжу. От через шо, розкопавши таку могилу, часом можна знайти чимало такого, що ясно малює нам побут тої верстви людей, до якої належав небіжчик. Таких могил-курганів, де поховано сіверянських мерців з усіми їх причандалами багацько на Чернігівщині. Вчені їх порозкопували, і от що росказали нам ці могили. Біля Чернігова розрито було велику Чорну Могилу, де поховано було якогось сіверянського князя. І от у цій могилі знайдено наче цілий музей усяких предметів, якими володів князь за життя і які вважалися потрібними йому й на тому світі. Знайдено було тут кілька глеків з паленими кістками барана, а крім
