того ще: бронзову фігурку людини (певно поганського божка), два турячих роги, оббиті срібними бляхами, три залізних шолома з гострими шишаками, три залізних кольчуги, залізний меч з срібним держалном, бронзові щити, дві золоті візантійські монети кінця IX віку, — от-же ціле багацтво! По инших курганах знайдено також багато всяких річей, чагами досить тонкого, умілого виробу; в багатьох могилах знайдено серпи, а в глечиках зерна жита, вівса, ячменю й пшениці. Одже з цього всього видно, що сіверяне не були принаймні в X віці такими дикунами, як їх малює літописець: вони були хліборобами, як це показують могильні знахідки, були у їх у вжитку всякі предмети не тільки власного домашнього виробу, але й чужоземного, що показує, що вони мали зносини з чужими народами. По могилах частенько знаходять гроші візантійські, арабські й перські. Це свідчить, що з цими народами сіверяне як раз і мали зносини. Що так було справді, знаємо не тільки з могильних розкопок: де-які арабські купці, які приїздили для торговлі на Русь, полишили дуже цікаві спомини про свої мандрівки; між иншим один з їх, на призвіте Ібн-Даст, росказує, як йому трапилось бачити словянський похорон — ховали руські купці свого помершого товариша: то як раз клали в домовину все те, що ми тепер знаходимо і точнісінько так і могилу саму споружали, як бачимо тепер. Звівши все це до купи, можна скласти собі певний образ побуту сіверян IX–X віків, образ їхньої культури.
Сіверяне були поганами і, як усі словяно-українські племена вірували в богів — Хорса, Дажь-Бога, Перуна,
