мища в степу і одходити назад на північ, тулячись до лісового краю, де лехче заховатись од наскоку орди з степів.
В половині VII віку опанували сіверянами хозари і змусили платити собі данину. Хозари жили по-над Доном та по-над нижньою Волгою. Був се народ дуже жвавий, меткий до торговлі й до всякого діла. Сіверяне на той час жили ще невеликими громадами й приборкати їх було не важко. Але хозари не дуже то їх пригнічували: як описує літописець, брали вони дані усього десятину з прибутків і у внутрішні справи не втручались. Залежність од хозарів тяглася аж до 884–885 років, коли київський князь Олег покорив їх під свою власть. З того часу й сіверяне стали підлягати київським князям. Памяткою колишнього панування хозарів на Сіверянщині залишилась назва села Козари в Козелецькому повіті.
Уже в IX столітті в сіверян були городи. Першим з цих городів згадується в літописі Любеч (тепер містечко Городнянського повіту над Дніпром) — у 882 році. Коли в 907 році київський князь уклав торговельну умову з грецьким імператором, то згадав зараз після Київа, Чернігів і Любеч, як такі городи, на які греки мусіли давати „уклади“, себ-то платити дань. Значить це були найзначніші міста в державі Олега після Київа. Можна думати, що тоді було городів на Сівершині далеко більше, бо коли вчені заходилися за наших часів розкопувати старі городища на Чернігівщині, то познаходили їх більше, як 130. Чимало городів побудував сто літ пізніше великий князь Київський Володимир, той, що