завів на Руси християнство. Щоб оборонити границі своєї землі од наїздів кочовників, він, як росказує літописець, „нача ставити городы по Деснѣ и по Устрьи (Острі), по Трубешеви и по Сулѣ, и по Стугнѣ…бѣ бо рать отъ Печенѣги“.
Коли князь Володимир прийняв християнську віру од греків у 988 році, то дуже скоро вихрестилися й сіверяне. Входячи часто в торгові стосунки з Візантією, сіверяне вже й раніше знайомі були з грецькою культурою, з грецькою православною вірою, одже для них, як і для киян перехід до нової віри був не важкий. В 992 році в Чернігові заснувалась своя єпархія з епіскопом Ніфонтом (родом — греком) на чолі. Чернігівський епіскоп підлягав київському митрополитові, і через те звязки Чернігова з Київом укріпились ще більше. Християнська віра на Сіверщині поширилась дуже сколо й лехко. Уже в кінці X віку Сівершина дала новій вірі великого подвижника — Антонія Печорського, який був родом з Любеча і з малих літ дуже прихилився до побожного життя. Щоб оддати себе виключно на службу Богові, він пішов у ченці і разом з другим сіверянином — Феодосієм з Курська, заложив у Київі славний пізніше Печерський манастир.
По смерти Володимира Святого (1015 року) Сіверщина на якийсь час зробилась ареною боротьби між його синами Ярославом (Мудрим) і Мстиславом. Ділячи перед смертю свої землі між синами, Володимир оддав Мстиславу далеку Тмутаракань, заселену вихідцями з Сіверщини. Мстислав був завзятий войовник, князь сміливий і одважний. Вдачею своєю він дуже нагадував
