діда — Святослава, що теж усе любив війну і ціле життя своє провів у походах. Мстиславові довелося воюватись з кавказькими народами — ясами й косогами (предками теперішніх черкесів), що нападали на його Тмутаракань. Він уславився своєю боротьбою з косогським князем Редедею, якого вбив своїми руками на поєдинку, і про цей подвиг згадує співець „Слова о полку Игоря“, який родом був напевне сіверянин. Побивши косогів і повоювавши хозарів, заманулося Мстиславові йти добувати князівського столу на далекій рідній стороні. Зібравши військо, пішов він походом р. 1023 на свого брата Ярослана, що панував у Київі й володів обома берегами Дніпра. Підійшов Мстислав до Київа, але хоч Ярослава на той час не було вдома, але кияне не піддались Мстиславу і він мусів одійти назад. Але на другий рік він прийшов знов і почав завойовувати Сіверщину. Ярослав пішов йому на зустріч і при селі Листвені (в теперішньому Городнянському повіті) брати стрілися між собою. Ярославу допомогли варяги, які прийшли з-за моря з своїм сліпим князем Якуном, а у війську Мстислава було багато сіверян. Почалася завзята бійка. Билися цілий день і ніч. Була страшенна гроза, гремів грім, блискавка світила, ішов великий дощ. Але це не спиняло бойців, і на ранок Мстислав переміг брата. Ярослав утік з варягами, а сліпий Якун загубив свою золототкану керею. Одначе Мстислав скоро помирився з Ярославом, і вони умовились між собою, що всі землі на правому березі Дніпра з Київом зостануться під Ярославом, а ті, що на лівому — Сіверщина, землі Вятичів, Радимичів і Муроми — одійдуть до Мстислава. З того часу і аж до своєї смер-
