був старий жидівський закон, після котрого колись мучено самих християн. Епископи християнські стали намовляти цїсарів, щоб вони заборонили усякі віри, окрім християнської, та ще такої, яку викладають епископи на своїх соборах. Тодї стали уряди християнські руйнувати церкви старих вір та бити їх прихильників. Алеж і християне не однаково думали про такі річи, котрих навчали епископи, як то, що Бог один і потрійний, що Ісус Христос рівночасно і Бог і людина, про то, чи годить ся молитись до образів, чи нї, і т. і. Та й на соборах самі епископи не однаково постановляли. З того виходили спори між християнами; — одні християни називали других єретиками, схизматиками і проклинали одні других, і кожда сторона тілько себе уважала за правовірних, або православних. Як цїсарем ставав прихильник якої сторони, то думки її становились обовязковими для всїх, а християн других думок мучено. Деколи один і той самий цїсар за життя переміняв думки, то перемінялись і примуси й караня. Нїколи поганські уряди не мучили так християн, як мучили християне одні других.
Мілїони людей пропали через то, особливо в сторонах церкви восточної, грецької; цїлі країни спустошились, — але все таки ріжниця в думках про віру не щезла там, бо не можна силою примусити людину, щоби не думала. Всї сї заходи довели тілько до того, що попівство грецької церкви та уряд цїсарський грецький
