такого, що держиться іншої віри, — вбивати. В жидівських законах, котрі і тепер стоять у Біблїї як слово боже, говорить ся про те, щоб вибити всїх людей, котрі жили в земли, куди увійшли жиди, і котрі не поклонялись жидівському богови, а також щоб вибивати всїх людей і навіть товар у тім містї, де би завелась нова віра, а місто спалити. Після таких законів жидівські попи засудили на смерть і Ісуса Христа і богато його учеників. Подібні закони видавали проти перших християн і цїсарі римські, як у їх країни зайшла віра християнська і люде стали відпадати від старої римської віри. Тогди християнські учителї стали казати, що громадї та начальству нема дїла до того, якої хто віри: аби чоловік сповняв громадські обовязки, платив податки, служив у війську, — того й досить для громади і для начальства, — а як він вірує, то справа, котра належить до його совісти, до його стосунків просто з Богом, що Бог не може бажати, щоб кого силою приведено до него і навіть ображаєть ся тим.
Довго таки наборолись усякі попи старих вір і римське начальство, щоб викоренити християнську віру, але даремно; число християн усе росло, — і вкінци цїсар Константин видав закон, щоб усякому, в том числї й християнам, вільно було держатись такої віри, якої хоче. Так увільнились від переслїдуваня християне. Але скоро їм мало стало волї, і коли, по Константинї, і цїсарі стали християнами, попи християнські забажали, щоби в державі християнській заведений
