— Всьо менѣ одно, чи клопо̂тъ, чи нѣ, — о̂дповѣвъ Сайксъ. — Потребую хлопця и то невеликого. Кобы то менѣ бувъ той о̂дъ коминаря Неда не высмыкнувъ ся! Бувъ малый и тонкій, а коминарь выпозичавъ намъ єго дуже дешево. Але то такъ дѣє ся: батька засиплить[1] и сейчасъ де не возьме ся товариство притулку опущеныхъ дѣтей и забирає хлопця зъ такого ремесла, въ котро̂мъ грошѣ мо̂гъ заробити, вчить єго читати, писати и хлопець стає термінаторомъ, челядникомъ, а далѣ й майстромъ, — додавъ Сайксъ и що-разъ бо̂льше гнѣвавъ ся зъ такого неро̂вномѣрного поступу. — Такъ то майже зъ всѣми дѣє ся. А якъ бы они мали грошѣ, такъ якъ дякувати Богу не мають, то по ко̂лькохъ лѣтахъ мы бы хлопця не до̂стали до ремесла.
— Правду кажете, — згодивъ ся жидъ, що тымчасомъ щось розважавъ и лише чувъ послѣдни̂ слова. — Біль!
— Чого?
Жидъ вказавъ крадькома на Нансі, котра все ще дивилась на огонь, и показавъ Сайксови знаками, що радъ бы зъ нимъ въ чотири очи поговорити. Сайксъ рушивъ раменами такъ, якъ бы осторожно̂сть уважавъ злишною, але казавъ Нансі принести збанокъ пива.
— Чей вамъ не хоче ся пити, Біль! — сказала Нансі зовсѣмъ споко̂йно и заложила руки.
— Кажу тобѣ, хочу пити и вже! — о̂дповѣвъ Сайксъ.
— А то дурень! Говорѣть лише, Фажинъ. Я вже знаю, Біль, що о̂нъ хоче сказати, и можу слухати.
Жидъ отягавъ ся, а Сайксъ, трохи здивованый, дививъ ся то на него, то на дѣвчину.- ↑ Вывезуть зъ краю.
