— То зъ шайки Фажина, — завважавъ Барней и скрививъ ся.
— Фажина, такъ? — сказавъ Тобі и глянувъ на Олівера. — Що за знаменитый хлопець буде зъ него до кишень старыхъ дамъ по церквахъ та каплицяхъ. Єго лице — то капіталъ для него.
— Мовчи! розбалакавъ ся бо̂льше о томъ, якъ варто, — перервавъ єго Сайксъ и шепнувъ щось до уха. Тобі Крекітъ засмѣявъ ся голосно и зачудованый довго дививъ ся на Олівера.
— Дайте но намъ ѣсти и пити, то додасть намъ охоты, менѣ бодай, - сказавъ Сайксъ. — Сядь собѣ коло огню, хлопче. Ты ще нинѣ въ ночи по̂дешь, хочь и не далеко.
Оліверъ мовчки глянувъ на него, очевидно наляканый и задивованый, и сѣвъ собѣ коло огню. Голова болѣла єго, о̂нъ обперъ єи на руку и ледви змо̂гъ змѣркувати, що коло нього дѣялось. Жидо̂вскій хлопець принѣсъ ѣсти и пити. Тобі и Сайксъ пили на щасливый вло̂мъ. Тобі наллявъ склянку, подавъ Оліверови и казавъ выпити. Хлопець присягавъ ся, що не може пити и благавъ, щобы не силувати єго. Але Тобі вперъ ся на своѣмъ.
— Пий! Чи ты гадаєшь, що я не знаю, що тобѣ на добро выйде? Скажи єму Біль, нехай выпє!
— Чи маю тебе вчити послуху? — крикнувъ Сайксъ и сягнувъ рукою въ кишеню.
— Най мене гро̂мъ вбє, коли я зъ тымъ хлопцемъ не буду мати бо̂льше клопоту, якъ зъ цѣлою дванацяткою майстро̂въ. Пий, шибенику, бо —!
Наляканый Оліверъ послухавъ, выпивъ и сейчасъ сильно закашлявъ ся. Тобі и Крекітъ сердечно засмѣялись, а навѣть хмурый Сайксъ усмѣхнувъ ся.