слѣдячи̂ очи, а єму здавалось вже певнымъ, що она за богато выпила. Панѣ Нансі справдѣ не була во̂льна о̂дъ сен хибы, звычайнои мѣжь выхованками Фажина, то єсть: и она любила неразъ надъ мѣру выпити. Ще въ молоденько̂мъ вѣцѣ вчили єи пити, замѣсть здержувати ся о̂дъ пяньства. Єи дикій выглядъ и запахъ горѣвки, наповняючій комнату, свѣдчили якъ найлѣпше о переконаню жида. А коли она вко̂нци почала плакати и сейчасъ пото̂мъ смѣяти ся та кричати безъ упину: „А то, хто жь бы хотѣвъ ити по̂дъ шибеницю!“, то жидъ, що въ такихъ справахъ въ сво̂й часъ самъ на собѣ робивъ богато досвѣдо̂въ, не сумнѣвавъ ся вже бо̂льше, а тѣшивъ ся незмѣрно, що она справдѣ такъ далеко вже до̂йшла.
О̂нъ чувъ теперь велику полекшу и по̂до̂йшовъ дуже вдоволеный, бо осягнувъ подво̂йну цѣль: сказавъ дѣвчинѣ, що чувъ о̂дъ Тобі, и переконавъ ся на власни̂ очи, що Сайксъ ще не вернувъ. Була вже година по по̂вночи, а зимно страшне, тому и спѣшивъ ся о̂нъ, якъ мо̂гъ скоро, до свого мешканя. Коли прийшовъ на уголъ улицѣ, при котро̂й мешкавъ, и вже шукавъ въ кишени за ключемъ, приступивъ до него несподѣвано и нечуйно чоловѣкъ зъ заду и шепнувъ єму въ саме ухо своє имя. Обернувъ ся скоро. — Се вы? — спытавъ.
— Я! перервавъ єго остро чоловѣкъ. — Ждавъ двѣ годины. Де до чорта вы були?
— Бувъ занятый въ вашо̂й справѣ, мо̂й дорогій, — о̂дповѣвъ жидъ, глянувъ неспоко̂йно на него и зво̂льнивъ хо̂дъ, — цѣлый вечѣръ занятый въ вашо̂й справѣ.
— Ну, певно, — о̂дповѣвъ той глумливо, — Що-жь вы зробили?
— Не богато доброго, — о̂дповѣвъ Фажинъ.
— Мабуть: нѣчо злого, — перервавъ єго перебраный чоловѣкъ, станувъ и дико глянувъ на жида.