— И свѣтло за дармо, — о̂дповѣла панѣ Корні и стиснула легко руку Бумбля.
— За дармо опалъ, свѣтло и помешканье, — говоривъ Бумбль дальше. — О, панѣ Корні, вы ангелъ!
Дама мала на такій обявъ чувства занадто мягке серце, щобы єще довше противитись, и подалась въ рамена пана Бумбля. А сей джентельменъ въ надмѣрѣ чувства поцѣлувавъ єи пристрастно въ невинный но̂съ.
— О, ты зоре всѣхъ честнотъ приходскихъ! — крикнувъ одушевленый Бумбль. — Вы знаєте, моя дорога, що панови Слючови нинѣ вечеромъ пого̂ршилось?
— Знаю, — о̂дповѣла засоромлена панѣ Корні.
— Докторъ казавъ, що вже не прожиє бо̂льше, якъ во̂сѣмь днѣвъ, — говоривъ дальше Бумбль. — По єго смерти опорожнить ся посада сторожа дому. Панѣ Корні, яки̂ выгляды на будуче! яки̂ выгляды на щасливе споко̂йне житье домашне!
Панѣ Корні захлипала.
— О, чаро̂вна панѣ Корні! — говоривъ Бумбль дальше. — Скажѣть хоть словечко, однѣсеньке любеньке словечко!
— До-о-бре! — ледви вымовила она.
— И ще одно — одно лише — коли то має бути?
Она двѣчи пробувала говорити, але не могла. Вко̂нци прийшла до себе, обняла Бумбля за шию и сказала, коли хоче, най зробить, о̂нъ любый чодовѣкъ и спротивитись єму годѣ.
Полагодивши такъ справу въ спосо̂бъ приязный и вдоволяючій, запили торжественно угоду ще склянкою перцѣвки зъ мятки, що й було потрѣбне, бо дама була дуже зворушена. Выпивши перцѣвки, оповѣла панѣ Корні свому судженому смерть старои бабусѣ.
— Гарно! — замѣтивъ Бумбль, выпиваючи свою